Виховний захід «Згадай, учителю, свої шкільні роки».

Виховний захід «Згадай, учителю, свої шкільні роки».

Виходять ведучі.

—   Ох, треба вітати наших наставників, а всі найкращі слова уже сказані. Я вже й не знаю, що придумати.

—   Ех, якби можна було зараз їм усім те подарувати, чого вони собі хочуть!

—   Хіба можуть усі хотіти чогось того самого?

—   Звісно, що ні. Старші, напевно, хотіли б повернути молодість…

—   Слухай, а давай повернемо! Повернемо учнівські роки наших учителів!

—   Цікаво, як ми можемо це зробити?

—   А ми їх викличемо до дошки.

—   Навіщо?

—   Цікаве питання. Чого ми тут зібралися?

—   Ну, щоб привітати зі святом учителів, а водночас і самим трохи порозважатись. Хіба не так?

—   Так, звичайно. Вчителі щодня розважаються, викликаючи до дошки нас, а ми розважимо і себе, і їх, помінявшись місцями.

—   Так – так, послухаєм, що вони скажуть на нашому місці.

—   І поміркуємо,які оцінки могли б їм поставити.

Лунає дзвінок. Ведучі ховаються. Учні сідають за парти. Заходить учителька.

УЧИТЕЛЬКА.Так, дітки, повторимо, що ми вчора вивчали, і покличемо відповідати (називається імʼя вчительки початкових класів). До речі,Олю, чому ти запізнилася на перший урок?

—   Мама звеліла переходити дорогу тільки після того, як проїде машина, а машини довго не було.

—   А коли ти вспіла руки замурзати?

—   Тоді, коли умивалась.

—   Ну… Гаразд, Олю.

—   Чому ти плачеш?

—   Еге, як не буду плакати, ви мені «двійку» поставите.

—   Поки що ставити нема за що. Цікаво, як батько сприйняв твій табель з такими низькими оцінками?

—   Ой, дуже сердився! Ви краще обминайте його десятою дорогою!

—   Усе зрозуміло Що ж, сідай. Віта Левкулич ( інша вчителька початкових класів) до дошки.

—   Віта, ти сьогодні така щаслива Можна спитати, чому?

—   Я була в зубного лікаря.

—   Молодець! Полікувала зуби і радієш Правда?

—   Ні, я радію, що лікарки не було на роботі, до Ужгорода поїхала.

—   Тоді переходимо до уроку. За твір про молоко я поставила Лешко Василю (вчитель початкових класів) дуже низький бал, бо твір дуже маленький.

—   Та я ж писав про згущене молоко!

—   Можливо, можливо… Склади речення зі словами вовк і заєць.

—   Ну, зайцю, постривай!

—   Жартуєш. Ти взагалі веселий. Кажуть, ти листуєшся з африканською дівчинкою?

—   Так.

—   І що вона тобі пише про тамтешнє життя?

—   Пише, що їдять банани і ходять голі.

—   А ти їй про що пишеш?

—   Про те, що якби ми їли банани, то теж би голі ходили.

—   Мабуть, ніякої оцінки ти сьогодні не зробиш. Може, Оля Чорнак (вчителька трудового навчання) буде відповідати як належить. Олю до дошки!

—   Олю, може статися, що ти колись будеш дружиною бізнесмена чи дипломата. Може, сама будеш бізнес-леді. Але може трапитися й таке, що ти будеш прибиральницею в розкішному офісі. Скажи, яких правил дотримуватимешся, витираючи пилюку?

—   В офісі пилюку зі столу витирати не можна!

—   Чому?!

—   Бо на ній може бути записаний чиїсь номер телефону.

—   Здається, прибиральниці з тебе не вийде. Може, кухар? Ти вже варила вдома обід?

—   Варила.

—   І тобі дозволили його їсти?!

—   Дозволили? Примусили!

—   Так, надія вже є. Уяви, що ти працюєш у ресторані. Як ти мірятимеш порції?

—   Тим, що сидять біля вікна, сипатиму більше.

—   Нащо?

—   Для реклами.

—   А якщо клієнт знайде в супі ґудзика?

—   Чемно подякую і скажу, що давно його шукала.

—   А якщо в ресторані заборонять брати чайові?

—   То й що? У  раю теж були яблука заборонені, а Єва ж їх їла.

—   Може, в майбутньому тебе й  чекають високі бали. Проте зараз… Можеш сідати. Відповідатиме Василь Островський (вчитель географії).

—   Господи, зроби, щоб Лондон став столицею Аргентини! Господи, зроби, щоб Лондон став столицею Аргентини!..

—   А чому він має стати столицею Аргентини?

—   Бо я так написав в контрольній роботі…

—   А про барометр написав? Ви ж купили барометра. Задоволені?

—   Дуже! Відколи він у нас, жодного дощу не було. Ми всю картоплю сухенькою викопали і сіно покосили.

—   Хоч якась користь… Що ти знаєш про Панамський канал?

—   Не знаю нічого. Наш телевізор цього каналу не бере. Ми ж у яру живемо.

—   Яку форму має Земля?

—   Земля має форму глобуса.

—   Цілком правильно. Поясни, чому в глобуса похила вісь.

—   Я… я не винен! Це Галя (директор школи) на перерві грала ним у волейбол й зігнула.

—   Де найбільша густота населення?

—   В автобусі. У базарний день.

—   Гм, знання – вражаючі. Ось тільки чи справді це географія? Ідіть на перерву.

Дзвенить дзвінок.

УЧИТЕЛЬКА. Хутенько всідайтеся. Приготуйте щоденники. Відповідатиме Аліна Диганич ( вчителька малювання). Так, що це тут намальовано, глечик чи кіт?

—   Ви що, читати не вмієте? Там же написано: гусак.

—   А тут що? (Показує чистого аркуша).

—   Корова на траві пасеться.

—   Де тут корова?

—   Напаслась і пішла додому.

—   А де трава?

—   Корова спасла.

—   Гм… А це що? (Показує чорного аркуша).

—   На дні Чорного моря вночі.

—   Майже квадрат Малевича. Талант! Сідай , генію Відповідає Діана Курта (вчителька світової літератури).

—   Тобі, Діана, сподобалися дійові особи у вивченій пʼєсі?

—   Дійові особи хороші, а пʼєса погана.

—   Так вважаєш?.. Хто з літературних героїв побував на Місяці?

—   … Баба-Яга.

—   Гм… Зрештою, все може бути. А якби тобі запропонували зустрітися з кимось із письменників – живим чи померлим, - кого б ти вибрала?

—   Звичайно, живого.

—   А що напишуть на будинку нашого місцевого письменника через сто років?

—   «Продається хата».

—   Мабуть, твоя правда. Однак признайся мені: нащо ти вкрала з мого кабінету книжку «Пеппі Довгапанчоха»?

—   Книжка так захопила мене, що я ненароком захопила книжку…

—   Так, оцінку поставлю, коли книжку повернеш! Сідай. Відповідатиме                      Йолана Токар (вчителька біології).

—   Скільки років твоїй сестричці?

—   Два.

—   Скільки в неї зубів?

—   Не знаю, досі вона тільки дряпалась.

—   А нащо людині зуби?

—   Щоб часто боліли.

—   Ну, про зуби з тебе зубами нічого не витягнеш… Яка тварина повзає на животі?

—   Блоха.

—   Дуже оригінальні знання! Ще й нестандартні до того ж! Ти, напевне, придумаєш навіть, як на око горобця від горобчихи відрізнити!

—   Треба… застати, коли вони цвірінькають, і дивитись: хто з них скоріше замовкне, ото і є горобець.

—   Ну й ну! А зайця від зайчихи?

—   Їх потрібно… налякати!

—   І що?

—   Потім дивитись: якщо побіг – то заєць, якщо побігла – то зайчиха.

—   Годі! Здаюсь! Але признайся, чому ти біології не вчиш.

—   Бо в мене підручник з біології ще позаторішній. Знаєте, скільки за два роки всього помінялось!

—   Авжеж, у собак повідростали крила, у вужів ноги. Сідай, такого бала, щоб твої знання оцінити, ще не придумали.Чорнак Михайло (заступник з НВР) до дошки.

—   Чому не виконав домашнього завдання?

—   Не був у школі.

—   Це правда. Розказуй, де прогуляв цілий тиждень. Я вже думала, що ти помер.

—   Добра з вас класна керівничка: геть і на похорон не прийшли.

—   Припини смішки! У понеділок чому пропустив?

—   Прийшов до школи. Під школою впав у калюжу. Вернувся додому. Штани мати випрала, а других у мене нема.

—   У вівторок?

—   Ішов до школи. Побачив у вашому дворі ваші джинси на шнурку й подумав: це ж і ви до школи не підете. То чого я маю йти?

—   У середу?

—   Мене возили до баби переляк викачувати.

—   Який переляк?

—   Ну, як я у вівторок до школи не пішов, то пішов до лісу. Там наступив на гадюку, а виявилося, що то гілляка.

—   І що ж тут страшного?

—   Те, що гілляка, яку я вхопив, щоб оборонитися, виявилася гадюкою.

—   Оце то так! А в четвер?

—   Був у баби на похороні.

—   Михайле, схаменись, ти вже четверту бабу хорониш! Що це означає?

—   Це означає, що… мій дід упʼяте буде женитися.

—   У пʼятницю де був?

—   То це вже й одного дня пропустити не можна?

—   На сьогодні домашнього завдання чому не зробив? Одиниці хочеш?

—   Не було коли. Брат із тюрми повернувся…

—   Нема чого мене братом лякати! Сідай. Пʼять! Тобто… Я хотіла сказати… Після уроків напишеш пояснювальну записку директорові. Відповідатиме                            Алла Дудаш ( вчителька музики) .

—   У мене є питання. Можна? Як писати романси?

—   Романси? Візьмись за щось легше, за пісеньки, наприклад.

—   А Моцарт у моєму віці симфонії писав.

—   Але ж він не питався, як те робити.

—   А правда, що геніальність – хвороба?

—   Заспокойся, ти цілком здорова.

—   Коли я грав на баяні, сусід нам стіну пробив.

—   І даремно, тепер ще краще чутиме. І взагалі, нащо тобі музика? У тебе ж нема музичного слуху.

—   Та ж я хочу грати, а не слухати.

—   Ким твій батько працює?

—   Солістом.

—   У театрі чи філармонії?

—   На консервному комбінаті. Овочі солить.

—   А хтось у родині співає?

—   Сестра. Але тоді я відчиняю вікно і стою коло нього.

—   Нащо?

—   Бо подумають, що я її бʼю.

—   Добре, а зараз буде відповідати Тетяна Сідун (вчителька математики). Вона краще математику знає.

—   Тетяно, ти сама розвʼязувала задачу?

—   Ні, з двома невідомими.

—   Їй смішки в голові! Два на два – скільки?

—   А скільки вам треба?

—   Тетяно, ми не на базарі! Два на два помнож!

—   Забула калькулятора.

—   Увімкни того, що на вʼязах маєш. Сьогодні ти зʼїв двоє яблук і завтра двоє. Скільки разом?

—   Я яблук не їм.

—   А що ти їси?

—   Ковбасу. Сьогодні ти зʼїв два кружечки ковбаси і завтра два. Скільки разом?

—   Я кружечками не їм.

—   Чому?

—   Батько з роботи кружечки не носить.

—   А як носить?

—   Кільцями.

—   Гаразд. Сьогодні він приніс двоє кілець і завтра двоє…

—   Він по двоє не носить.

—   А по скільки?

—   По пʼять.

—   Хай так. Сьогодні пʼять і завтра пʼять – скільки буде?

—   Сусіди кажуть: Десять років або « Мерседес».

—   Здається, у тебе справді неабиякі здібності. Але навряд чи вони математичні. Їх оцінювати – не в моїй компетенції. Можеш бути вільний.                           Михайло Петрусь (вчитель фізики), виходь сюди.

—   Чому ти так хвилюєшся? Боїшся моїх запитань?

—   Та ні, боюся своїх відповідей.

—   Скажи, чим напругу вимірюють.

—   Цим, як його… Напруго… метром!

—   Яка різниця між світлом і електрикою?

—   За світло треба плитити, а за електрику – ні. Ой, навпаки! Чи…

—   Поясни природу північного сяйва.

—   … Забув.

—   А ти знав?

—   Знав, точно знав! А ви мене затуркали – і… і я все забув.

—   Безумцю, згадай! Ти єдиний, хто знав природу північного сяйва, - і забув! Яка втрата для науки, тільки подумай!.. На затемнення Місяця вчора дивився?

—   За якою програмою?

—   Скажи хоча б, при якій температурі кипить вода.

—   Ннне знаю… Але я знаю, що при сорока градусах вона перетворюється на горілку!

—   Сідай на місце і напиши імена одинадцяти найвідоміших людей. Може хоч якусь оцінку зможу поставити. Що, уже?

—   Десять написав, а прізвище воротаря не можу згадати.

—   Футболіст є футболіст. Галина Бабинець (учителька історії), іди відповідати.

—   Галю, що таке історія?

—   Це роман, у який вірять.

—   А що тоді роман?

—   Це історія, у яку не вірять.

—   Ти бач, а я й не знав. Ну, тепер згадай: у краєзнавчому музеї ми бачили мумію. Біля неї напис: 2500 р. до н. е. Що це означає?

—   Це… номер автомобіля, що її переїхав.

—   Гаразд, питатиму не про таке давнє. Де козаки здобули перемогу над московським військом?

—   Здається, на… пʼятдесят пʼятій сторінці.

—   Останнє питання: хто взяв Бастилію?

—   Я… не брала, чесно! Не брала я!

Дзвенить дзвінок.

(Учні розбігаються. «Учитель» стоїть замислившись. Повз нього проходить «заступник директора»

—   Михайло Юрійович, хоч вам поскаржуся. Спитав Галину Бабинець, хто взяв Бастилію, а вона в сльози: «Я не брала!»

—   Та чого ви переживаєте? Це ж діти. Пограються й віддадуть, нікуди та бастилія не дінеться.

( «Заступник» віддаляється. Наближається «директор» із завгоспом. «Учитель» переймає її.)  

—   Галино Іванівно, на уроці я спитала у Галини Бабинець, хто взяв Бастилію, вона в плач: «Я не брала!» Скаржуся завучеві, а вона заспокоює: «Це ж діти, пограються й віддадуть». От що ви на це скажете?

—   Це в якому класі було?

—   У девʼятому «Б».

—   Та-а-к… Розумію вашу тривогу. Ці – не віддадуть. Що ж, будемо вживати заходів!

—   Що маємо робити?

—   (Завгосп). Та нащо так побиватись. Ось у кінці року зробимо інвентаризацію, спишемо ту бастилію та й по всьому.

Дзвінок. 

—   Доброго дня, діти. Сідайте. Яке сьогодні число? Хто черговий? Кого немає в класі? Розкаже Віта Куруца (вчитель англійської мови). Але нехай спочатку признається, навіщо повиривала аркуші з підручника англійської мови?

—   Щоб двічі одного не вчити.

—   Якщо хоч раз вивчила, то скажи, що то за цифри під портретом відомого англійського письменника на двадцятій сторінці – її ти не встигла видерти.

—   Це… номер його телефону.

—  Зрозуміло. Як по-англійськи правильно казати:  «принесіть нам води»?

—    Може… «поведіть нас на водопій»?..

—   Та-а-ак… з англійською у тебе глухо. Напевне, ти якусь іншу вчиш. Мову есперанто знаєш?

—   … Трохи.

—   Звідки?!

—   Від… свого діда.

—   А він звідки знає?!

—   Він… там жив.

—   Жив?! А чи знаєш ти, що країни такої нема?! Есперанто – це штучна мова! І все ж таки чому ти не вчиш англійської?!

—   Батько каже, що мені й одної мови забагато, годі переслухати.

—   Ну, я, на жаль, такого не скажу. Сядь тихенько й послухай, що люди розказують. Тетяна Сідун (вчитель хімії), до дошки.

—   Таня, у тебе совість є? Ти знову спізнилась на перший урок!

—   Це будильник… Він дзвонить тоді, як я сплю…

—   Розкажи, що ти знаєш про хіміків ХVII століття.

—   Вони всі… померли.

—   А коли був кисень відкритий, знаєш?

—   Ні…

—   У 1771 році кисень відкрили.

—   А до того люди чим дихали?

—   Ой, через такі відповіді мені також дихати не дає. Сідай. Надія Левкулич (вчителька української мови), по-моєму, ще не відповідала.

—   Надю, насамперед скажи, чому рідну мову ми називаємо материнською.

—   Бо мати більше говорить, як батько.

—   Мабуть, ти маєш рацію. Назви два займенники.

—   Хто? Я?

—   Молодець! Постав слово співак у множині.

—   Хор.

—   Яйце – якого роду?

—   Невідомого.

—   Чому?

—   Ми ж не знаємо, хто з нього вилупиться: півник чи курочка.

—   О! Це нова думка у філології! Що таке пряма мова?

—   Це коли… кажуть правду.

—   Придумай речення зі словами білий і синій.

—   Під кущем біліло щось синє.

—   Далі. Я перевірила твій твір. Він дуже гарний. А потім я прочитала точно такий самий у зошиті Марії Козел (інша вчителька української мови). Що я маю думати?

—   Що в Марії теж дуже гарний твір.

—   Гаразд, сідай. Попитаємо Марію.

—   Маріє, як напишемо слово заряджена? З однією літерою Н чи двома?

—   Якщо рушниця двостволка, то з двома, якщо одностволка, то з одним.

—   «Кінь тягне воза» - активна чи пасивна форма?

—   Активна.

—   Як буде пасивна?

—   «Віз тягне коня».

—   Слово «штани» - однина чи множина?

—   Вгорі однина, внизу двоїна.

—   А якого роду?

—   Спільного.

—   З якої речі?

—   Бо їх і чоловіки, й жінки вбирають.

—   Нема слів!.. «Я красива» - можна визначити час?

—   Можна. Минулий.

—   Майбутній час дієслова люблю?

—   Вийду заміж.

—   Виходь! І всі виходьте!

Дзвінок. Всі виходять.